точні науки

МОВА НАУКИ - синтетичне поняття методології науки, що поєднує у собі всі мовні засоби, які вживаються у науці для виразу здобутих знань на конкретно-історичному етапі її розвитку. Сучасну М.н. характеризує широке використання математичних формалізмів і абстрактних структур, що їх описують логіка і математика. Тому в ній розрізнюють як складові частини природну і штучні мови, в т.ч. формалізовані мови, які надбудовуються над природною мовою з метою вдосконалення окремих її фрагментів. При аналізі М.н. вичленовують дві підмови - мову спостереження і мову теорії. До мови спостереження включають ті твердження науки, які формулюють результати спостереження й експерименту; до мови теорії відносять твердження, які є наслідком логічних міркувань. Мовою спостереження виражають властивості предметів, що виявляються органами відчуттів чи експериментальними приладами (напр., властивості "холодний", "твердий", "зелений" тощо). Мовою теорії формулюють твердження про властивості предметів, які не можна безпосередньо спостерігати (кривизна простору, парність, спін елементарних частинок). Головна ідея розчленування М.н. на підмови полягає в необхідності точнішого встановлення логічних зв'язків між теорією й експериментом. Логічний емпіризм спотворено тлумачить ці поняття; він відкидає природну мову як основу М.н., намагаючись цілком замінити її штучною. Це проголошується єдиною метою філософського дослідження. Представники логічного емпіризму твердження мови спостереження вважають твердженнями про безпосередньо дане, те, що може бути пізнане без допомоги абстрактного мислення; лише ті теоретичні положення вони визнають для науки, які можна звести до тверджень про безпосередньо дане. Ці погляди на М.н. не підтвердились спеціальними розробками, що були здійснені сучасною методологією науки.

1. adj

1) точний; що точно відповідає (чомусь)

2) пунктуальний, акуратний

3) суворий, неухильний

2. v

1) настійно вимагати, домагатися, добиватися

2) заслуговувати (якогось ставлення)

3) юр. стягати, справляти (гроші)

4) одержувати (хабар)

5) юр. викликати в суд

* * *

1) точний ( зміст); точний ( не приблизний); строго відповідний

2) строгий, неухильний

1) ( настійно) вимагати, домагатися (звіту, обіцянки); домогтися (поваги, згоди)

2) вимагати, заслуговувати ( якого-небудь відношення)

3) стягувати ( борг)

4) юp. вимагати; стягувати (податки, звичайно надмірні або незаконні); отримувати, брати ( хабар)

5) юp. викликати до суду

 1. точний, чіткий; ▼ nauki ścisf{||}ye: точні науки;

 2. тісний, щільний, близький;

 3. суворий

прил ἀκριβής/ τακτικός (аккуратный)/ πιστός, σωστός (правильный):

ІСТОРИЗМ - принцип, концепція розгляду явищ, згідно з якими останні виникають, змінюються (розвиваються) впродовж їхнього існування та зумовлені всією сукупністю своїх попередніх трансформацій. Антична натурфілософія, навіть діалектика Платона та Геракліта, не пішла далі ідеї циклічності процесів змін. У загальній формі І. вперше знайшов реалізацію в християнській трактовці всесвітньої історії. Філософського осмислення і подальшої розробки принцип І. набув у філософських системах Віко, Вольтера, Руссо, Фіхте, Сен-Сімона. Нім. філософ Гердер сформулював принципи суспільного розвитку і застосував їх до аналізу історії людства (унікальність й індивідуальність розвитку народів, епох, культур, важливість конкретно-історичного контексту при дослідженні історичних епох тощо) В. ажливим етапом розвитку принципу І. є філософія Гегеля, яка надала йому систематичного і універсального характеру. Принципом І. послідовно послуговувалася філософія марксизму, яка вимагала розглядати розвиток природи суспільства і мислення з позицій І., роблячи в той же час виняток для суспільно-економічної формації комунізму та втілення "абсолютної істини" комуністичної ідеології. Виходячи з загального трактування І., історичними можна вважати всі науки, які розглядають свої об'єкти як такі, що змінюються і розвиваються С. початку такий підхід у природознавстві не поширювався за межі наук, які вивчали минуле Землі й живої природи (налр., палеогеологія чи палеоботаніка). Предметне ж поле законів фізики, хімії та ін. приймалось за незмінне в часі. Але з виникненням термодинаміки, квантової теорії, сучасної астрофізики філософія науки впритул підійшла до думки про історичність фундаментальних характеристик систем природи (ідея еволюції Всесвіту). Принцип І. відіграє важливу роль в поясненні суспільно- та культурно-історичного розвитку, процесів пізнання, тлумачення, інтерпретації, пояснення, розуміння тощо. Цю лінію розвитку й застосування принципу І. започатковано в філософсько-історичних концепціях неокантіанства, неогегельянства, Дильтея, Коллінгвуда, Шпенглера, Тойнбі, Гайдеггера, Ясперса. Сучасні історичні школи в політекономії, юриспруденції, мистецтвознавстві широко використовують принцип І. в цьому значенні. Історичний, або точніше суспільно-історичний, підхід дістав широке використання в історіографії й філософії науки, в сучасній герменевтиці, антропології тощо, а також теоретичних розробках численних методологів науки (див. історична школа в філософії науки).

1) ученість, ерудиція; освіченість

2) гуманітарна освіта

3) філологічна освіта; знання стародавніх мов і літератури

4) стипендія (заохочувальна)

5) гуманітарні науки

6) розм. грамотність, письменність; начитаність

* * *

1) ученість, ерудиція; освіченість; гуманітарна освіта; ( класична); знання древніх мов

2) стипендія ( в університетах)

3) гуманітарні науки

4) грамотність

НАТУРФІЛОСОФІЯ ( від лат. natura - природа) - філософське умоглядне вчення про природу як цілісність. Термін "Н." введений у філософський обіг стоїками (Сенека). Як зміст поняття Н., так і її відношення до філософії та науки про природу, а також самі межі між природознавством і Н. історично змінювалися. Найвагомішу роль Н. відігравала в Античності, де вона була першою історичною формою філософії, а також основою теоретичного осмислення природи В. межах Н. було висунуто низку важливих для історії науки гіпотез про будову Всесвіту та структуру матерії - атомістична гіпотеза, ідеї заперечення пустоти та безконечної подільності речовини тощо. По суті, філософія досократиків не йшла далі Н., внаслідок чого Аристотель мав певні підстави називати їх "фізіологами", тобто тими, що "писали про природу". В Середні віки, коли філософія виступає здебільшого як теологія, Н. зникає з філософського обрію і відновлюється в епоху Відродження, розвиваючись переважно на ґрунті ідей пантеїзму та гілозоїзму. В працях Луганського, Бруно, Коперніка, Помпонацці та інших мислителів створюється нова, пантеїстична картина світу, в якій природа, хоч ще і не отримала самостійної і самоцінної значущості, проте прирівнюється до Бога, що створило передумови для усунення, зрештою, Бога з природи і надання їй знову статусу суверенності та самодостатності. Становлення класичного природознавства у Новий час усталило нові еталони і норми обґрунтування знання, серед яких визначальну роль відіграє вимога експериментального підтвердження наукових гіпотез і теорій. Од цього часу Н. втрачає свій позитивний потенціал у розвитку наукового знання С. проби з допомогою Н. узагальнити досягнення сучасного природознавства, подолати кризові ситуації в певних галузях природознавства та вирішити складні наукові проблеми, тобто спроби підмінити точні конкретно-наукові методи загальними філософськими положеннями, наштовхуються на принципово непереборні труднощі, оскільки сам натурфілософський підхід вичерпав свої можливості в дослідженні природи.

ПАРАДИГМА ( від грецьк. παράδειγμα - приклад, взірець) - поняття, яке використовувалося в античному і середньовічному філософських дискурсах для характеристики відношення між фізичним та надфізичним світами, а саме: другий світ, зазвичай, слугував за П. для першого. Так, Платон застосовував термін "П." стосовно Ідей або Форм як доконечних взірців для реального існування. У сучасному дискурсі П. означає прийняту певним науковим співтовариством модель постановки та вирішення проблем, у яка забезпечує існування наукової традиції. Застосування терміна "П." у цьому сенсі було започатковане у праці Куна "Структура наукових революцій", де була здійснена спроба елімінувати із сучасного філософського дискурсу нормативістські (властиві, зокрема, неопозитивізму та критичному раціоналізму Поппера) образи науки. Останні, на думку Куна, призводили до хибного переконання в існуванні єдиного та загальнообов'язкового критерію науковості й раціональності. Концепція П. Куна, для якої засадничим є поняття "наукове співтовариство", спрямована проти надісторичної нормативності епістемологічних образів науки; наголошує на їхній функціональній залежності від панівного в дану історичну епоху способу діяльності наукового співтовариства; викриває умовність демаркаційної лінії, що відокремлює раціональну науку від нераціональних форм інтелектуальної діяльності. За Куном, наукова революція - це зміна П. (точніше, повна або часткова зміна "дисциплінарної матриці"!

ТЕОРЕТИЧНЕ ЗНАННЯ - окремий, відносно самостійний тип наукового знання, первинний рівень якого формується на основі якісної переробки емпіричного знання засобами і в формах раціонального мислення. Він є результатом узагальнення і концептуалізації емпіричного матеріалу, даних спостереження та експерименту, абстрагування від несуттєвих і випадкових характеристик об'єкта, його ідеальної реконструкції (див. ідеалізація). Утворене таким чином знання виражається у формі загальних уявлень, понять, узагальнюючих положень, ідей, принципів і організується у відносно замкнені системи абстракцій - концепції, гіпотези, наукові теорії, їх асоціації. На основі якісної переробки засобами і в формах раціонального мислення не тільки емпіричного, а й первинного чи нижчого рівнів теоретичного знання виростають наступні, вищі рівні теоретичного знання, нашаровуючись один на одного і утворюючи складну ієрархічну його будову. Цей процес називають теоретизацією науки Н. а відміну від емпіричного, теоретичне знання створює абстрактний образ реальності, відображає і пояснює сутність об'єктів, закони їх функціювання та розвитку, передбачає невідомі явища і процеси, виводить нові закономірності. Завдяки цій властивості теоретичне знання ніби віддаляється від безпосередньо даної реальності і поширюється на ширші предметні області, які не були, а інколи приципово не можуть бути дані в сфері безпосереднього чуттєвого досвіду. В результаті утворюються теоретичні системи, що містять абстракції великої узагальнюючої сили. Теоретичне знання глибше і точніше відтворює реальність, ніж знання емпіричне, але поступається йому в онтологічній прозорості і обґрунтованості своїх абстракцій. Тому істинність теоретичного знання вже не може бути встановлена засобами чуттєвої достовірності і вимагає застосування спеціальних, добре розроблених процедур логічного доведення, теоретичного обґрунтування та практичної перевірки. При цьому пошуки об'єктивного аналога в дійсності для витлумачення змісту абстрактних конструкцій часто становлять складну методологічну проблему, що в логіці, методології та філософії науки отримала назву "проблеми реальності" або "проблеми існування". В окремих випадках знаходження такого аналога досягається шляхом редукції абстракцій високого рівня до абстракцій нижчого рівня, що дозволяють емпіричну інтерпретацію; експериментального, досвідного чи логічного обґрунтування теоретичної системи в цілому; практичної чи технічної реалізації абстрактних побудов. Універсального методу розв'язання проблеми реальності не створено.

точн|ость - ж. precision, exactness;
(правильность) accuracy;
(пунктуальность) punctuality;
абсолютная ~ absolute accuracy;
возможная ~ possible accuracy;
~ документов accuracy of documents/records;
максимальная ~ maximum accuracy;
необходимая ~ requisite accuracy;
с ~остью до... to an approximation of...;
с ~остью до одного градуса to the nearest degree;
с ~остью часового механизма with clock precision;
в ~ости exactly;
(буквально) to the letter;
в ~ости исполнить carry out to the letter;
~ый
1. precise, exact;
(правильный) accurate;
~ое время exact time;
~ые весы accurate scales;
~ые приборы precision instruments;
~ая копия exact copy;
~ый перевод accurate translation;
~ый расчёт времени accurate timing;
~ый адрес exact address;
~ые инструкции precise instructions;
чтобы быть ~ым... to be precise...;

2. (о человеке) punctual;
~ые науки exact sciences.